Мені 26 років. Народилася і жила в селі Вершина Друга Пологівського району Запорізької області.
Ми жили в селі. Окупанти почали заїжджати зі сторони Бердянська. Дуже багато техніки було. Не стало світла, інтернету.
Нічого не було, не було ніяких новин, страшно було. Рашисти ходили шукали АТОшників. Перевіряли хати, сараї. До нас, слава Богу, не зайшли. А на центральних вулицях були.
Потім почали люди збиратися, щоб їхати. Ми виїжджали цілою сім’єю: я, чоловік і п’ятимісячна дитина. Ми дуже багато блокпостів проїхали. Страшно було і від їх відношення, і коли сильно обстрілювали.
Моя сестра вагітна в селі ховалася. З нею не було зв’язку, було дуже страшно за неї. Батьки теж там залишилися, бо не змогли виїхати. Звісно, переживаю за батьків і сестру, тому що у них там на окупованій території не все добре.
Хочеться поїхати назад у свою домівку. Дуже сумую за своїми близькими, хочу, щоб все вже було добре.
