Мне 57 років, я з Софіївки. Це Донецька область, Дружківська громада. У 2014 році бойові дії від нас були дуже далеко, тоді це нас не торкнулося.

У лютому 2022 року страшно було, бо ми чули вибухи, і коли все ближче наближалося, не знали, що робити далі. Багато людей з села виїхали, але багато вже і повернулися. 

У нас в селі був приліт: жінка загинула і троє поранених було.

Страшно те, що не чуже напало, а своє. Ми ж з росіянами жили як брати з братами - от що дуже страшно.

Поки що рідні всі живі-здорові, нам допомагають, кожного місяця дають гуманітарну допомогу. Поки все нормально, а от що буде далі - не знаємо.

Сидимо просто і чекаємо, коли війна закінчиться. Хочемо, щоб раніше. Щоб вона вже закінчилася.

Хочемо жити в Україні, ходити на роботу. Не переживати, що на старість не буде пенсії.