Ми проживаємо за 50 кілометрів від лінії розмежування, тому життя поставлено на паузу. Діти не відвідують школу та садочок, розуміють, коли лунають вибухи та знають, що необхідно бігти принаймні у ванну кімнату. Страх розділятися, бо невідомо, коли і куди прилетить. Страшно бачити зруйновані будинки і розуміти, що війна - це не просто слово.       

На початку війни в нашому місті зупинились хлібозаводи і хліба не було зовсім, як і медикаментів, не було можливості купили ліки маленький дитині.