Кожа Катерина, 2 курс, Відокремлений структурний підрозділ "Горохівський фаховий коледж ЛНУП"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Здинюк Марія Олександрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Україна переживає надзвичайно важливий період історії, коли кожен українець відчуває на собі тягар війни та несе відповідальність за майбутнє нашої країни. Це справжній удар по життю кожного з нас. З початку війни в Україні, яка триває вже 1000 днів, моє життя змінилося кардинально.

Кожен день приносив нові виклики, і я була змушена шукати сили, щоб адаптуватися до цих змін.

Пам’ятаю, як 24 лютого 2022 року все змінилося. Прокинулася від звуків сирен, і мій світ накрила паніка. Ніколи не думала, що переживу початок війни. Цей день став для мене символом втрати спокою,але водночас – стартом нової реальності. У цей момент усвідомила, що зміни залежатимуть від мене.

У перші дні я взяла участь у волонтерських програмах. Ми збирали кошти, одяг, ліки для військових і тих, хто постраждав від війни. Це було дуже важливим для мене, адже допомога іншим давала відчуття мети. У кожному пакеті я вкладала частинку свого серця, сподіваючись, що мої дії можуть змінити ситуацію на краще.

Проте з часом страх став моїм постійним супутником. Кожен день приносив новини про втрати, про інших людей, які зазнали тяжкого горя.

Ми часто зустрічалися з друзями, щоб підтримувати одне одного, обмінювалися історіями, але в глибині душі всі ми знали, що реальність була значно жорстокішою. Страх ставав тінню, навіть у найяскравішу мить.

Попри всі труднощі, я зрозуміла, що сила українського народу – у єдності. Я була вражена мужністю наших людей, їхньою готовністю боротися за  свої права та незалежність. Це вселяло надію.

Ми об’єднали зусилля, і кожен намагався знайти свій шлях, щоб внести свій внесок у спільну справу.

Однак з часом серйозні зміни почали позначатися і на моєму житті. Навчання, звичні справи – усе це стало складовими нової реальності. Я відчула, що хочу навчитися новому, раніше недоступному. Це стало моїм способом опору: повернутися до звичайного життя,  попри обставини.

 З’явилася нова мотивація – не зупинятися, рухатися вперед, вчитися й розвиватися.

Тисячі днів війни навчили мене цінувати миті життя. Я навчилася бачити красу  у простому, у маленьких радостях, яких раніше навіть не помічала.  Це були прогулянки з друзями, читання книг, допомога  іншим. Я почала розуміти, що, попри жахливі умови , можна знайти своє щастя і робити життя кращим.

1000 днів війни – це не лише про втрати та страждання. Це також про кохання, надію та рішучість.

Мій шлях – це шлях до розуміння важливості кожного моменту, сили єдності та мужності, яка кожен день прославляє життя.  Я з оптимізмом дивлюся в майбутнє, бо знаю, що ми вистоїмо, щоб відбудувати нашу країну, в якій хочемо жити. Війна навчила мене цінувати мир, і я готова працювати над його відновленням разом з іншими.