Мельник Ліна, 11 клас, Киликиївський ліцей Ганнопільської сільської ради Шепетівського району

Вчитель, що надихнув на написання есе - Мельник Людмила Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Знову чую крізь сон сирену. Це додаток попереджає про небезпеку. Шукаю рукою телефон, дивлюсь котра година. Друга ночі. Думки в голові змінюють одна одну. Сон покинув мене і пішов шукати когось безтурботнішого. А що ж я? Лежу. Слухаю тишу. У нашому селі тихо, але будь-якої миті може пролетіти чи прилетіти. Серце тривожно стислося в очікуванні, але лежу. Ніхто не поспішає в укриття, ніхто не метушиться, бо всі вже звикли.

Як би це дивно чи страшно не звучало, але всі за ці кілька років вже звикли до сирен, вибухів, страху.

Завтра зранку в школу, точніше вже сьогодні. Але сон, як ви знаєте, кинув мене. Чи страшно мені? Так. Страх з лютого 2022 став моїм незмінним супутником. Вперше він, наче гад, обвив мене тоді, коли я, ще не все розуміючи, побачила сльози, переляк мами. Панічний страх охопив мене, коли батьки хотіли відіслати мене до родичів закордон. Я боялась дороги, невідомості, а найбільше - втратити рідних людей, дім… Навіть смерть не так лякала мене. Мої вмовляння дали результат: залишили вдома.

Наступного року закінчую школу, маю вступати в якийсь навчальний заклад, щоб здобути професію. Але як? Я боюсь. Боюсь вилізти зі своєї нірки-укриття.

Страх перед невідомим та небезпечним майбутнім мене просто розчавлює. Навіть своїми тривожними думками я боюсь з кимсь поділитися. Ось зараз я лежу, а страх лежить поряд і розказує мені, як в цю хвилину  зовсім близько приліт, гинуть люди, руйнуються будинки, зникає життя. Він вправний маніпулятор, бо мене ніби паралізує від побаченого в думках. Відбій повітряної тривоги.

Додаток на телефоні перериває хід страшних думок. Дякувати Богу. Посміхаюсь.

Жену від себе цього недруга, пробую мріяти. Війна закінчиться, я поборю всі свої страхи. Я зможу вільно дихати, жити, навчатись, любити…Посмішка  грає на моєму обличчі, а сон-хитрун ховає мене в своїх обіймах.