Володимир зміг вивезти родину та близьких із Маріуполя лише наприкінці березня. А до цього довелося пережити нескінченні бомбардування. На початку березня біля сусідніх будинків скинули бомбу. Як зізнається Володимир, стільки трупів він ніколи не бачив. Та й сам міг бути одним із них, якби не заскочив за броньовані двері під'їзду, які після бомбардування були більше схожі на решето.