Мати з вісьмома дітьми на кожному блокпості мала виправдовуватися, куди вона вивозить малюків

Я мати-одиначка, в мене вісім дітей. Старшому сину 18 років, а інші ще маленькі. Ми навіть не знали, що війна починається. Були постріли, багато домів постраждало. Потім ми постійно ховалися в підвалах.

У нас десь два тижні не було світла. Взагалі не було води. Спасибі тим людям, які з сіл її привозили. Спочатку був газ, а потім нам взагалі його відключили. У мами приватний будинок - я ходила до неї варити їсти, а діточки разом зі мною ходили. 

Поряд за ними у будинок заселилися росіяни. І так страшно було, що туди влучать і розгромлять наш дім, що ми вирішили поїхати.

Тяжко було виїжджати: дуже складно було знайти машину, і ми за це віддали останні гроші. Спочатку мали поїхати у квітні, а нас годували обіцянками до вересня, тому прийшлося знайти інший варіант - автобус. 

Коли їхали в автобусі з перевізником, більше боялася за дітей, щоб у нас не влучило. Стояли на блокпосту у Василівці дуже довго, там багато людей було. 

На одному блокпості нас взагалі не хотіли пропускати: питали, навіщо дітей вивожу, для чого туди їду. Доводилося щось вигадувати. 

На кожному блокпості перевіряли, речі викладали. 

У мене старший син залишився в Токмаку, і я не хочу їхати далеко: мені хочеться його звідти витягнути, щоб із нами був. Куди я тільки не зверталася! Нам ніхто не може допомогти. Коли війна почалася, він тікав – і в нього з кишені випав паспорт. Тепер у нього немає документів.