Історії, які ви нам довірили
Мені 62 роки, я все життя живу в Донецькій області, у Дружківці. Про початок війни по телевізору почула. А потім, звісно, почали стріляти, ракети летіли.
Перший рік було багато проблем. Води не було - ми купили в складчину шланг, набирали в бочки собі воду. Газу не було до листопада. Світло теж відключали, ми готували у дворі на цеглі.
Моїй мамі 86 років. Вона сказала, що нікуди не поїде. Тітка заболіла ковідом, дядяко помер, а мати на мені, то ми нікуди не поїхали.
Спочатку ми дуже нервували, а потім почали брати себе в руки. Як кажуть, коли не можеш змінити, то що поробиш.
Моє майбутнє не дуже мене цікавить, більше за онучку переживаю, щоб вона могла нормально навчатись, не онлайн. Але це треба чекати, коли війна закінчиться.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
