Історії, які ви нам довірили
Мені 50 років, працюю вихователькою в дитсадочку. У мене троє дітей. Дві доньки дорослі, обидві в поліції працюють. Одна живе в Харкові, інша - зі мною у Дружківці. Сину дев’ять років. Сама я вихователь дитячого садочку.
Дуже страшний був перший день війни. Доньку викликали на роботу, і там їм сказали, що війна. Потім мені сестра подзвонила з Харкова і сказала, що їх обстрілюють. 16 березня я з сином виїхала з Дружківки, а через рік повернулася.
Мене в гарному сенсі цього слова шокувало, як ця біда згуртувала наших людей. Ми їхали на евакуаційному потязі, і люди нам передавали їжу, воду. Я аж плакала.
В негативному плані мене шокувало, що багато хто з родичів і друзів просто не вірили, що нас бомблять.
Діти мої дуже подорослішали, ми всі звичайно змінилися. В місті Ізюм моя тітка загинула і багато знайомих там загинули.
Дуже хотілося щоб якомога швидше закінчилась війна. Україна буде вкотре підніматися з руїн, щоб ми були самостійними і незалежними, з нашими кордонами.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
