«Як почали стріляти, тоді й зрозуміли, що вже все…», – згадує пенсіонерка Марія Єсіна. Після початку бойових дій супутниками жінки стали: сумка з документами, сумка з речами першої необхідності, підвали. Спочатку Марія Кіндратівна, під час обстрілів, завжди бігла до підвалу, а потім вирішила – досить, що буде, то буде. Жінка каже, що відчуває гнітючий стан через те, що вже кілька років не може потрапити на цвинтар, де поховані всі родичі. Сьогодні в селищі залишилося дуже мало людей, і панує атмосфера загальної зневіри. Пенсіонерка мріє, щоб швидше закінчилася війна, і всі були здорові.