Мазур Євгенія, 11 клас, Великодальницький ліцей №2, с. Великий Дальник, Одеський район, Одеська область

Вчитель, що надихнув на написання есе - Парубіна Людмила Анатоліївна

1000 днів війни. Мій шлях

Коли все почалося, я, як і більшість людей, не могла усвідомити, що війна тепер — наша нова реальність. Перші дні пройшли, як у тумані. Я прокинулася від звуку вибухів і відразу зрозуміла, що це не навчання чи випадковість. Страх був настільки сильним, що кожен рух здавався автоматичним. Згадую ті перші хвилини — дзвінки рідним, спроби зрозуміти, куди бігти і що робити.

Пам’ятаю, як лякалася тривог і тремтіла від обстрілів ракетами. Найжахливіше — це усвідомлення того, що ти безсила і не можеш вплинути на те, що коїться навколо.

Мій дім став зовсім іншим — місцем, де кожен куточок ховав загрозу. Ми не могли вийти на вулицю, не знаючи, чи повернемось. Телевізор і телефон стали єдиними джерелами інформації, які постійно підживлювали наш страх і невизначеність.

Спочатку ми з моєю сім'єю хотіли виїхати за кордон, але не змогли покинути свій рідний край, тому залишилися тут. Ми не збиралися здаватися!

Довгий час намагалася звикнути до нових умов життя. З часом я втратила всі емоції через постійний страх та переживання.

Ми допомагали з сім’єю ЗСУ, як могли: відправляли коробки з їжею та ліками. Щодня, і зараз, ми надіємося, що скоро це все закінчиться.

Ці 1000 днів війни змінили мене зсередини. Раніше я думала, що кар’єра і успіх — це головне для щасливого життя. Однак тепер я розумію: справжня цінність — це мир, безпека й можливість бути поруч із тими, кого любиш. Родина, друзі, підтримка близьких — це те, що дає змогу бути щасливою в такі тяжкі часи.

Я зрозуміла, що маю силу, про яку не здогадувалася. Це сила не лише в тому, щоб витримувати біль, але й у тому, щоб бути підтримкою для рідних та близьких мені людей.

1000 днів війни показали мені, що, попри всі жахи, які приносить війна, людська воля і прагнення до життя є непереможними. Я мрію про те, що скоро це все закінчиться, і ми знову заживемо щасливим життям — без страху вмерти від ракет, які літають над головою.

Війна змінила мене, але не зламала. Я йду вперед, тому що вірю в щасливий кінець війни для нашої країни.