Кузнецова Тетяна, 11 клас, Опорний заклад "Торецька ЗОШ І-ІІІ ступенів №6" Торецької ВМА Бахмутського району Донецької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Митрофанова Оксана Петрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів війни – це не просто цифра, це епоха, яка розділила життя на "до" і "після". За цей час змінилася країна, суспільство і кожен із нас. Перший рік війни був періодом невизначеності. Було важко зосередитися на навчанні та звичних справах. Справжнім випробуванням став переїзд у нове місто, де немає знайомих та близьких людей. Це був складний і емоційно  виснажливий досвід. Війна назавжди змінила життя людей, змусила їх шукати нову роботу, домівки та знайомих.

Деколи здавалося, що все втратило сенс. Але поступово я зрозуміла, що саме у такі моменти важливо знайти внутрішню опору і продовжувати жити далі.

Цей період навчив мене цінувати прості речі: зустрічі з друзями, прогулянки містом, можливість навчатися та мріяти про майбутнє. Я зрозуміла, наскільки важливо мати поруч людей, на яких можна покластися, і бути для них такою ж опорою. Навчання, друзі, домівки – усе стало іншим. Ми почали вчитися онлайн, звикли до тривожних валізок і сигналів повітряної тривоги. Але війна навчила нас не тільки пристосовуватися, а й бути більш відповідальними та самостійними. Кожен з нас, незважаючи на вік, зрозумів, що важливо бути свідомим громадянином – людиною, яка розуміє свою роль і відповідальність у суспільстві та активно бере участь у житті своєї громади і держави.

Людина, яка усвідомлює свої права і обов'язки, цікавиться соціальними, політичними та економічними питаннями, що впливають на життя країни.

Поступово я почала знаходити свій шлях у цьому новому світі.  Вирішила зосередитися на навчанні та саморозвитку, а саме на вдосконаленні себе в різних сферах життя: інтелектуальній, емоційній, професійній. Це не просто набір дій або знань, а стиль життя, спрямований на постійне зростання і досягнення внутрішньої  гармонії. Ці тисяча днів стали для мене можливістю дізнатися більше про себе, зрозуміти свої сильні та слабкі сторони. Окрім навчання, я почала більше цікавитися тим, що відбувається навколо. Стежити за новинами стало звичкою, але водночас я зрозуміла, як важливо зберігати баланс, не дозволяючи негативним новинам поглинути тебе.

Особливу роль у моєму житті в цей час відіграла музика і мистецтво малювання.

Музика стала для мене способом виразити емоції та знайти розраду. Малювання приносило спокій та мрійливість, можливість утекти від реальності і створити свій власний світ, де панує мир і гармонія. Мій шлях – це дорога від страху і безпорадності до дії та впевненості. Я зрозуміла, що навіть у найважчі часи кожен може знайти свою роль, свою місію, щоб допомогти країні. Це можуть бути маленькі, але важливі справи: підтримати когось словом, поділитися теплом, дати надію. 

1000 днів війни — це не лише час болю і втрат. Це також період, коли я навчилася цінувати кожен день, кожну мить, кожну розмову з рідними.

Я зрозуміла, що сила духу і віра у краще майбутнє — це те, що допомагає вистояти навіть у найважчі часи. Ми всі пристосовуємося до  життя в новій реальності, де кожен день може принести не тільки випробування, але й нові можливості. Війна змінила моє ставлення до життя. Тепер розумію: військові відіграють надзвичайно важливу роль у сучасному світі, особливо в контексті конфліктів і загроз, які постійно виникають у глобальній політиці. Значущість людей у формі виявляється в багатьох аспектах: захист територіальної цілісності та суверенітету держави від зовнішньої агресії, забезпечення міжнародної безпеки, допомога мирним. То я вже свідомо замислююся над вибором професії.

У майбутньому мрію зробити свій внесок у відбудову країни, у її розвиток і процвітання. Знаю: попереду ще багато викликів, але я готова зустрічати їх з упевненістю і вірою в наш спільний успіх.

Мій шлях за ці 1000 днів був непростим, але дуже важливим. Я вірю, що попереду у нас світле майбутнє і відновлення, і прагну зробити все можливе, щоб цей день настав якнайшвидше. Кожне покоління має свою роль у цій боротьбі, і разом ми неодмінно переможемо.