Життя обнулилося, все , що любив, не любив ,чим дорожив, про що мріяв, не мріяв – все в минулому! Як би не було боляче, як би не було гірко, але життя Людмили Олександрівни поділилася на до і після. Війну вона зустріла в Пологах. Тут її чоловік , сестра, робота, будинок , кішки, собака, тут пройшло її життя. Жінка згадує: «Жили собі в будинку, працювали, облаштовували будинок, брали кредити на техніку, жили і горя не знали». Війна, стрілянина, страх, сльози, відсутність сну, перервали безтурботну сучасність жінки, вона взагалі не розуміла, що відбувається, тому, коли побачила наживо військову техніку - розплакалася! Зі сльозами на очах Людмила каже, що зараз вона наче живе не своїм життям, в очікуванні перемоги. Сподівається на повернення додому.