Мені 66 років, я з міста Покровськ. Так страшно було, що почалася війна! Спочатку було страшно, що нічого немає, але пережили все. Один одному допомагали.

Коли всі виїхали, стало місто як привид: дітей немає, все ніби вмерло. Потім почали назад повертатися.

Людина до всього звикає. Спочатку страшно, а потім звикаєш. Як прильоти - то страшно, але ми з цим нічого не можемо зробити. Головне - не падати духом.

Думаю, що ми переможемо і будемо жити щасливо в своїй вільній країні.