Я з Слов’янська, нікуди не виїжджала. Працювала в лікарні, і зараз працюю.

Ми вранці все почули. На роботу збиралися рано-вранці, й почули такий шум, гул - десь щось бахнуло. Стало зрозуміло, що це все - не просто так.

Стало все складно. Було багато переживань. Роботи в людей не стало. Донька не працює, зять не працює. У них двоє дітей. Звісно, дуже тяжко. Одні проблеми. Живемо одним днем.

Я вдома була і на роботу їздила. Транспорт не ходив. Добиралися, як могли, але лікарня весь цей час працювала.

Гуманітарна допомога була дуже гарна: нам і на роботі давали, і так давали. Вода у нас була - колодязі є, а світла й газу не було. Хліб також рідко привозили. Магазини зачинені були. Аптеки не працювали. Банки не працювали.

Нам би, якби скоріше війна скінчилась. Скільки вже молодих хлопців вбило на війні, дуже багато постраждало мирних людей! Скільки сімей розбито, люди без роботи.