Моя сім'я з міста Лисичанськ, Луганської області. Після повномасштабного вторгнення перебували вдома. Через тиждень не стало води, світло ледь світило. Обігрівачі працювали цілодобово, але тепла у квартирі не було. Спати лягали у коридорі на підлозі. Продукти до крамниць завозили невеликими партіями. Щоб зняти гроші з банкомату треба було вистояти чергу десь від 5 до 8 годин.

13 березня я з двома дітьми на евакуаційному транспорті виїхала з міста, під звуки ракетних обстрілів, до Львова. Вирішила не покидати Україну. Декілька місяців жили у селищі Дніпропетровської області, потім переїхали до Києва.

Наразі винаймаємо житло. Старша донька ходить до школи, молодша - зі мною вдома. Донька розбила телефон, новий купити поки не маю можливості. Зламався ноутбук.

Тримаємось, віримо в перемогу України й світле майбутнє.