У перший день війни ми прокинулися від вибухів, я почала збирати дитину, щоб відправити в село. Хлопчик не розумів, що відбувається, він був переляканий і заторможений. Бабуся розповідала,  що туди навіть німці не заходили. Вважала місце безпечним. Село оточене болотами. Я посадила його в машину з чужими людьми і попросила завезти в село Блистова. А самі залишилися в місті. 

Намагалися допомогти військовим, зварювали їжаки. Годували солдатів, прихистили 10 людей у своєму будинку.  

27.02.2022 біля нашого дому стояли наші танки. Вночі вони були підірвані, солдати, яких ще вчора підгодовували, загинули. Одному з них я віддала бронік. На жаль він його не врятував. 

Його тіло ми знайшли вранці на зупинці, від інших не залишилося нічого.

В той момент в будинку було багато людей, хтось  істерив, хтось плакав. Єдине, що в нас було – це кімнатна м'ята. Ми її терли в руках і намагалися заспокоїтись.   

Вночі кожні 4 години нас посипали авіабомбами. Тоді нам здавалося, що це не надовго. 

Спочатку зникло світло, потім, газ, але коли зникла вода це було найболючіше. 

Ми ходили на окраїну міста за мутною водою. Яку неможливо було пити. 5 літрів на людину як з'ясувалось це багато. 

У нас є особливий артефакт, з яким пов'язана наша особиста історія війни — це турка, в якій на свічці ми гріли воду. Подарувати не можу.

Після всього пережитого у нас з'явилось безсоння, тривожність, страх гучних звуків. Діти були в окупації, 

ходили по вулицях шукали, що можна поїсти. Їх дуже часто били, вони беземоційні, залякані.