Історії, які ви нам довірили
Андрій успішно працював на великому підприємстві в рідній Горлівці, разом із дружиною ростив двох прекрасних дочок. Коли ж над містом почали літати військові літаки та пролунали перші залпи гармат, вони зібрали речі й виїхали подалі від війни. Оселившись у Запоріжжі, Торіни почали будувати життя з нуля: шукати роботу, заводити друзів і налагоджувати побут. Зараз життя складається благополучно, але шлях до стабільності був тернистий.
Війна для нас почалася у квітні 2014 року, коли в Горлівці захопили адміністративні будівлі та з’явилися озброєні формування. У червні почалися артобстріли, у небі над рідним містом літали військові літаки. Ці події змусили нас зібрати необхідні речі й вивезти дочок (одній тоді було 7 років, молодшій лише 11 місяців) на безпечну територію.
Першим місцем нашого тимчасового перебування був Бердянськ Запорізької області, де ми пробули до кінця липня. У серпні переїхали в Запоріжжя, оскільки потрібно було шукати роботу, а старшій дитині продовжувати навчання в школі. Ми обрали Запоріжжя, тому що це найближче місто обласного значення, а значить, більше можливостей і перспектив.
У Запоріжжі ми звернулися до обласного штабу при МНС. Там нам надали інформаційну та психологічну підтримку й надали тимчасове помешкання в міському гуртожитку.
Спочатку було дуже важко... Адже в цьому місті в нас не було ні знайомих, ні родичів, ні друзів. Куди йти, до кого звертатися, де знайти роботу?
Я був упевнений, що, маючи дві вищі освіти й досвід, пошук роботи не складе особливих труднощів. Розіслав резюме в десятки компаній, проходив співбесіди. Коли справа доходила до питання прописки, роботодавці говорили: «Ми вам перетелефонуємо». Але не телефонували. Тоді всі були впевнені, що скоро все закінчиться, і люди повернуться у свої рідні міста.
До кінця року перехоплювався підробітками, займався складанням меблів, вантажними перевезеннями, а на початку 2015 року почав працювати в Запорізькій обласній організації Товариства Червоного Хреста України.
У 2017-му влаштувався диспетчером відділу приймання й контролю якості в ТОВ «Метінвест-ресурс» із виконанням посадових обов’язків на ПАТ «Запоріжсталь», де і працюю по теперішній час на посаді старшого контролера. Дружина з 2016 року працює в благодійній організації. Старша дочка в цьому році вступила до металургійного коледжу при ЗНУ, молодша перейшла в третій клас загальноосвітньої школи.
На сьогодні завдяки стабільній і гідній зарплаті наша сім’я забезпечена базовими потребами.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
