У Снігурівці в окупації тяжко довелось не тільки людям, а й домашнім тваринам

Ми з Миколаївської області, з міста Снігурівка. Маю двох синів.

У Снігурівці страшно було: стріляли день і ніч, росіяни по дворах ходили з автоматами, лазили кругом - оглядали хати і сараї. Ми ховались від обстрілів у підвалах. У мого сусіда пілся того рідина в легенях, тепер страждає людина.

Ми жили у приватному секторі, тож мали якісь запаси, ділились одне з одним харчами.

Потім уже ні води не було, ні світла. У когось були басейни - то ділилися водою люди. Ходили до струмка за пару кілометрів від нас. Але це було небезпечно – стріляли дуже.

Таке страхіття коїлось… Собаки з’їли котів, а потім інших собак. У нас немає ні псів, ні кішок ніде.

Ми трохи побули в окупації, а тоді виїхали, бо в сина стався інсульт. Нас лікар вивіз до Миколаєва в лікарню. Там і залишилися. Після деокупації повернулись.

Я уже два рази під крапельницями була. Плачу весь час, у мене істерики, паніка. Стільки людей загинули, хворіють через ту війну. Дуже багато людей постраждало. Моїй знайомій двічі снаряд влучив у дім, вона сама в хаті, їй дуже страшно.

Щоб відволіктись, працюю. Зустрічаємося з колишніми колегами пити чай. З таблеток на трав’яні заспокійливі перешла – надто тяжко зараз жити.