Коли розпочалася війна, я була на роботі на підприємстві критичної інфраструктури. Росіяни бомбардували саме його. Було страшно. Все гриміло. Магазини закрилися, на вулицях порожньо. Банкомати не працювали, їжі майже не було. Світла не стало. Води теж. Снаряди прилітали просто до будинків, у під'їзди. Люди вмирали щодня. Я прокидалася від вибухів і не знала, чи цілий будинок. Я виїжджала з міста за продуктами, бо їжі у не було зовсім.

Виїжджати я не хотіла, але зрозуміла: якщо не поїду, то просто загину. Я не просто виїхала сама, а й евакуювала людей.

Нині я живу на Полтавщині. Хочу додому. Щодня чекаю миру та закінчення війни.