Я з рідними жила в селищі Червоногригорівка Нікопольського району Дніпропетровської області. 

24 лютого ми прокинулися від вибуху. Після цього зателефонували до знайомих у Київ і Вінницю. Зрозуміли, що таке коїться не лише в нашому селищі. 

Російські військові бомбили нас з-за водосховища. Це буквально за п’ять кілометрів від нашого будинку. Мені здавалося, що всі снаряди пролітали над нашим дахом. Будинок аж здригався. Коли було холодно, ми залишалися в хаті, а потім сиділи в погребі. 

Син на війні. Його дружина з маленькими дітьми була з нами. Я дуже за них переживала. Ми чули, як з Енергодару вилітали ракети. До нас вони долітали за вісім секунд. За цей час потрібно було схопити дітей і спустися з ними в погріб.

Довелося вивезти їх. Ми вже давно не бачилися. Дякую фондам, які не залишають людей в біді. Моїй невістці з трьома дітками дали ковдри, обігрівачі, продукти. 

Ми довго трималися за огород і господарство. Не хотіли кидати все і виїжджати. А коли в городі розірвалася ракета, стало зовсім страшно. Тоді ми виїхали до доньки в Запоріжжя. Родичі, які залишилися в селищі, говорять, що обстріли посилилися. Багато будинків розбито. 

Сподіваємося, що війна скоро закінчиться. Хочеться миру і щоб діти повернулися додому.