У нас були обстріли. На вулиці впав снаряд - і чоловік загинув від вибуху.
Ми сиділи в підвалах, тому що було дуже-дуже страшно. Снаряди повз нас летіли, все виблискувало, земля тряслася, шибки деренчали.
Ми страшно один за одного переживали, за дитину в школі, за своїх старших, які працювали. Думала, як вони там з роботи йтимуть, якщо так стріляють? Дуже страшно було.
Ми нікуди не їхали і не можемо виїхати, тому що тут наш будинок, наші батьки. Ми їх не кинемо. Так і тягнемося потихеньку.
.png "«Досі хліб привозять двічі на тиждень»")
