Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Марія Іванівна Білик

«Снаряди летіли через хату, а ми на підлогу впали та кричали»

переглядів: 609

Марія Білик згадує початок війни в рідній Мар’їнці, як ніби все було вчора. У той страшний день над городами пролетів літак, і на полі вбило п’ять жінок, які пололи бур’яни. Через бомбардування Марія Іванівна втратила чоловіка, сина та спокій. Єдина її мрія – пожити хоч трохи без потрясінь.

Я все життя сама виховувала двох дітей, із чоловіком розійшлася. Пропрацювала 14 років на шинному [заводі] і ще стільки ж у поліклініці. Діти підросли, вивчила їх. Вони за своїми спеціальностями працювали. Потім заміж вийшла за завгоспа з поліклініки, 12 років ми разом прожили, а тут війна. Якби не вона, ще б пожили.

Він якось приїхав з Курахівської лікарні додому, а там жах, розбите все, валяється по двору. У нього стався інсульт, привезли його назад у Курахове, п’ять днів там побув і помер. Царство небесне, хороший був чоловік.

Початок війни запам’ятався назавжди. Чи повірите, летить літак, а в нас дачі поруч, там жінки пололи свої ділянки. Потім іскри полетіли – і ці п’ять жінок, як снопи полягли. Побили їх. Полетів літак далі. Тоді почали бахати, приїхали БТРи. Чоловік у лікарні був, а я приїхала подивитися хату – то сиділа в льоху, боялася вийти.

Залізла в льох, узяла документи, води бутель, вузлик – і сиділа. А льох невеликий, сирий... Не могла висидіти. Коли чоловіки на БТРі під’їхали, заходять, а я сиджу. Вони: «Дайте води попити й не бійтеся, ми нічого не зробимо».

Навпроти кума жила. Коли почали бахати, там 10 осіб уже в льоху сиділи. Я побігла до неї, кажу: «Хоч приймай, кума, хоч гони, я боюся одна в льоху сидіти». Вона: «Та сідай, будеш одинадцята». Ось так сиділи днів сім, напевно. Як згадувати – то жах.

Снаряди летіли через хату, а ми на підлогу впали та кричали

До війни ми жили в Мар’їнці, [згодом] на самій лінії фронту. Коли почали летіти снаряди, ми поїхали зразу в Максимільянівку. Там хатку дали, як сарайчик, нічим було навіть накритися. Фуфайки знайшли на горищі, перину страшну – і так покотом на підлозі спали. Миші бігають вночі по нам, ми кричимо. Це нестерпно. Поки не купили отруту і не потруїли їх.

Снаряди летіли через хату, а ми на підлогу впали та кричали: «Господи, збережи нас і припини це!» Так трохи політати й припинили. Думали, уже не виживемо.

Зараз живу у військовому гуртожитку, у Кураховому. Там кімнатку дали, я її обладнала. Постіль дали, ковдри, ліжка два дали. Люди з церкви меблі запропонували. Син тоді пішов то комод, то стільчика взяв, то столик. Уже якось є на чому поїсти. Електропічки купили, життя потроху налагодилося. Дали холодильник люди, спасибі їм, а то без нього ще й у теплу пору зовсім погано...

І син біля мене деякий час жив. Він до війни в шахті працював, заробив гроші й купив квартиру, а у вересні 2014-го в чотириквартирний будинок влучив снаряд – і все згоріло. Залишився в одних капцях, сорочці та штанях. Потім і госпіталь розбили, у якому він останнім часом працював. Задумався, мовляв, я бомж, нікому не потрібний, що мені робити. Уже заспокоювала, як могла. Півроку він тут, у Кураховому пожив на квартирі, паралізувало його, відправила в лікарню. Там він полежав днів вісім, і в мене на руках помер.

Снаряди летіли через хату, а ми на підлогу впали та кричали

Я постійно плакала. Як починаю згадувати – то ридаю. Дочка привезла собачку, йорка маленького, каже: «Як почнеш плакати – бери собачку, будеш із собачкою». Вона стрес з мене зняла, а то я в такому стані була, що не можу й передати. Вона на голові в мене спала, на подушці на голову ляже та всю ніч спить. Ось так поступово пройшло, і тепер я не можу без неї, вона – без мене.

Хочу, щоб усе це скінчилося і хоч трохи я прожила життя без колотні, у спокої.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Мар'їнка 2014 2021 Текст Історії мирних пенсіонери переїзд зруйновано або пошкоджено житло психологічні травми обстріли втрата близьких безпека та життєзабезпечення житло літні люди (60+)
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій