У перший день війни я більше за все хвилювалась за онука. Він навчався у Краматорську, де були сильні обстріли із самого початку. Я живу у Добропіллі. Снаряди та ракети літали прямо над моїм будинком. Кожного разу бігти у підвал я не могла, бо вже здоров’я не дозволяє.

Коли не працювали аптеки, ліки привозили волонтери. Я їм дуже вдячна за допомогу.

Мої онуки навчаються у Києві. Їм також часто доводиться жити у підвалі. Я дуже хочу, аби у майбутньому вони жили у мирній країні. Сподіваюсь, що скоро війна закінчиться.