«Снаряд влучив у квартиру на третьому поверсі, у якій жила вагітна жінка»

Мені 57 років. Я жила в місті Лисичанськ Луганської області. Мала добре облаштовану чотирикімнатну квартиру. Не знаю, що з нею зараз. Також у мене був гараж. Наскільки мені відомо, його пограбували. 

Коли почалася війна, я перейшла з шостого поверху у підвал. Думала, що бойові дії швидко закінчаться, але з кожним днем ситуація погіршувалася. Над будинком літали снаряди. Потім я повернулася у свою квартиру. Під час обстрілів ховалася у ванну кімнату. Через тиждень снаряд влучив у квартиру на третьому поверсі. Там жила вагітна жінка зі своєю сім’єю. На щастя, ніхто не загинув. Після того я зібрала речі й виїхала в Полтаву до доньок. Вони раніше переїхали сюди з Харкова. 

Спочатку я поїхала до подруги в центр міста. Потім вона виїхала до своїх дітей у Німеччину, а я до своїх – у Полтаву через Покровськ і Краматорськ. Людей було дуже багато. Провідниці переживали за всіх, давали безкоштовно чай. Велика подяка їм. Вони їздили, ризикуючи своїм життям. Через два дні після мого від’їзду ракета влучила у Краматорський залізничний вокзал. 

Поки я жила в Лисичанську, у мене були продукти й ліки. Добре, що я встигла зробити запаси в перший день війни, бо потім було небезпечно виходити з дому. Не було світла, газу й води. Я збирала сніг, розтоплювала його і використовувала як технічну воду. Зараз отримую гуманітарну допомогу і виплати від держави, за що дуже вдячна. 

У мене є маленькі онуки. Одна донька народила під час війни, у серпні. Це її перша дитина. Не знаю, що чекає на нас далі. Хотілося б влаштуватися на роботу, щоб була змога допомагати дітям оплачувати житло. Я намагалася працювати, але мені стало погано, тому через місяць звільнилася. 

Дуже хочеться додому. Я ніколи не винаймала житло. Дозволяла собі подорожувати. А зараз відчуваю себе безхатченком. 

Сподіваюся, що війна закінчиться до кінця цього року. Я вірю, що ми переможемо – і все буде добре.