Мені 81 рік. Моєму чоловікові 83. Ми живемо в селищі Біленьке Краматорського району Донецької області. Діти роз’їхалися по всій Україні, а ми залишилися, хоча й страшно. 

Щодня – обстріли. Коли дуже страшно, спускаємося в підвал. У двір школи, розташованої неподалік, прилетів снаряд – у сусідів вилетіли вікна. 

Через три вулиці також було влучання – кілька будинків зруйновано. Учора був приліт – вікна дрижали. Боїмося обстрілів. 

Отримуємо пенсію та гуманітарну допомогу. Воду набираємо з колодязя. Діти присилають ліки. 

Думаю, війна триватиме ще понад рік. Відволікає спілкування з дітьми і в’язання. Чекаємо на перемогу.