У Бахмуті мене застала війна. Мені 63 роки. З водою, електрикою перебої почалися ще в травні 2022 року. Ми практично без світла жили десь із травня, може, липня. Їжі хватало: там гуманітарки всякі були, і щось можна було купити. Хтось виїжджав до Костянтинівки, до Краматорська, колись і я з ними їздив, коли щось привозили на замовлення, тому не голодували. Ліки також замовляв для матері, ліки привозили - з цим все добре було. Де мати жила, там вода була в колонці, черга завжди стояла.

Обстріли зруйнували спочатку мій будинок, а потім – і будинок матері.

Ми виїхали в кінці листопада 2022 року, коли  на окраїнах бої почалися. Після того як снарядом попали в мій будинок, там нічого не залишилося. Мене друзі підкинули на машині до Краматорська, а далі на потягу поїхав на Київ, потім на Вінницю. Тоді ще переміщення були нормальні. 

Думка в мене одна – якби скоріше війна закінчилась. Але так, як політичні діла йдуть, то я думаю, що дуже багатьом ця війна вигодна. Тому це - надовго. Коли настане мир і буде перемир’я укладене, потім буде ще якась війна. Та я надіюсь, що все повернеться другим боком, що раніше це все закінчиться.