Під час сильних обстрілів Зоя Степанівна не могла залишити лежачу матір і піти у підвал. Щоб відволікти її від страху, донька читала їй книгу та й сама боялася не менше. Стріляли так, що налякані були і люди, і тварини, навіть собаки тікали у підвал. Дев'яностолітній сусід втратив пам'ять, багато хто не зміг пережити сильних стресів та пішов з життя.
Перші дні війни розпочалися з масової загибелі людей, по полю збирали вбитих, так їх і ховали. Жінка мріє забути про ці події та спокійно жити.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.