Гуцал Назар, 11 клас, Кам'янець-Подільський ліцей №10

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гуцал Оксана Віталіївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Народжений у династії істориків, чітко усвідомлюю притаманність українцю прагнень до мирного життя в міцній державі, водночас значущість запеклої боротьби за свою незалежність, волю й соборність. Як добре, що належу до пращура, який займався землеробством, скотарством, мисливством, риболовлею, створював свою спільноту, громаду, державність, зміцнював свої кордони, не зазіхаючи на інші землі. Але попри приналежність до миролюбної нації, у мене, українця, хіба не тече кров мужнього захисника, героїзм якого проявляється нині на полі бою із загарбником-окупантом, ворогом-росіянцем, який непрохано прийшов на чужу йому землю зі зброєю в руках?

Того страшного ранку 24 лютого 2022 року прокинувся в кожного з нас той перший гетьман Остафій Дашкевич, характерник Іван Сірко, козацький полководець Петро Сагайдачний, генерал-упівець Роман Шухевич.

Передався-таки від мужнього пращура генетичний код – з перших днів встали на захист своєї країни відважні українські військові та відчайдушні добровольці. Захоплююся героїзмом та мужністю, адже там, на війні, смерть стоїть надто поряд і ворожа куля будь-коли може обірвати життя.

Сашко Шушков, учорашній учень нашого ліцею, ба більше сидів за тією ж партою, що і я зараз сиджу, був певен, що держава – понад усе. Про що думав він під час уроків історії, літератури? Чи розмірковував про генетичний зв'язок предків? Хтозна…

Але той Сашко був таким, як я: учився собі, деколи, певно, хитрував, лінувався, уроки не завжди вивчав, у щоденник вчасно щось не записав. Проте іспит на здатність любити, аналізувати, мріяти, планувати, бути гідним громадянином держави проявив героїчним вчинком – до кінця мужньо боронив країну й смертю підтвердив, що права бути й жити на своїй землі не позбавить нас жоден ворог, жоден загарбник, жоден покидьок.

Закипіла Сашкова кров козацька, збунтувало Сашкове серце упівське, заревло Сашкове нутро русинське, як лише почувся в мирному українському небі нестерпний гул ворожих літаків та смертоносних ракет.

З першого дня повномасштабної війни Олександр Шушков став до лав ЗСУ добровольцем-сапером інженерно-саперного взводу 321-го окремого інженерного батальйону – і відразу в найпекельнішу точку вогню.

Село Зелена Долина на Донеччині – той клаптик, за який юнак із вірою в перемогу стояв до кінця. Знав, що це маленьке село –  велика Україна – і віддати ворогу не має права. Саме його обов’язок як воїна  – зберегти державність цієї маленької Зеленої Долини, а відтак – захистити країну, що було для Олександра надважливим. Проте кулеметний обстріл українських позицій був надто щільний. Сашко, рятуючи своїх побратимів, мав намір вивести їх у більш безпечне місце. Аби розгледіти укриття, випрямився на повний зріст і махнув рукою, мовляв, «там можна сховатися», – і пролунали постріли. Впав, застогнав, закровило…

Побратими витягли його з-під обстрілу, надали йому першу домедичну допомогу, далі за його життя наполегливо боролися лікарі.

Треба ж будь-що рятувати юнака – гідного сина України, кращого з кращих українців, бо ж саме таким, як Сашко, відбудовувати нашу країну, зміцнювати її, розвивати – і  насолоджуватися щасливим життям у сім’ї європейських народів. Але від ран, несумісних із життям, серце навіки зупинилося. А відтак увірвалася мрія створити здорову сім’ю, народити сина, посадити дерево, побудувати будинок, аби милуватися, піклуватися, берегти й радіти, а водночас – дарувати сенс життя батькам, позитивні емоції нареченій, друзям, близьким.

Двадцять восьмого вересня 2022 року попрощалися з героєм. Посмертно солдат Шушков Олександр Валерійович став Почесним громадянином рідного міста. Бійця нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Мій «сусід по парті» Сашко Шушков –Герой!!! У мені вирує гордість і сум, повага і боязнь, віра і розпач…

І переборює непоборне – прагнення виборювати своє, українське… Певен, слава Сашкова дасть паросток новому життю в незалежній, квітучій, сильній Україні!