«Чули стрільбища та вибухи, а зараз звикли»

Живу я сама, допомагає мені сусідка. Єдина. Внучка навчається у Києві, приїхала на канікули. Їде післязавтра. І я знову залишаюся сама.

Було нормальне життя, а зараз... Ну, звичайно, вже немає такої великої стрілянини, хоча іноді буває стріляють. На самому початку ми чули і стрільбища, і вибухи, і було страшно. А зараз уже якось звикли.

Сусідка ховалася в підвалі, вона молодша за мене. Десь стрільбище почує і ховається, а я ні.

Відключали світло, але я не особливо це відчувала. Тим більше я вже літня людина, особливо світло і не потрібне було. Я нікуди не ходжу, у двір вийшла, походила, прийшла в будинок, сіла. Сусідка прибіжить: «Що тобі допомогти?». Ось таке життя у мене.