45 років мені. Маю трьох дітей і внучку. На початку війни ми були вдома, у Слов’янську. Сусідку вбило, і це був шок, коли нам подзвонили. 

У квітні виїхали до Броварів. Залишилися без роботи, без грошей. Гуманітарки не було жодної, і нам довелось виїхати. Домовились із сусідкою, щоб вона годувала кішку та собаку. Кішка потім померла. 

Ми їхали машиною всією родиною. У нас перевіряли документи, речі. 

Я не працюю за станом здоров’я. У мене був ковід, і це дало мені ускладнення на ноги, а потім нирки захворіли. Зараз я безробітна і на лікарняному. Стрес завжди буде, поки це все не закінчиться. Хочеться, щоб дитина спала вночі спокійно і не смикалась. Дуже складно лягати спати, прокидатись серед ночі і слухати власне серце. Хочу, щоб діти були здорові, щоб внучка росла.