Мені 45 років. До війни працювала продавцем у магазині, жила, працювала. Сім’я, чоловік, проживали в Миколаївській області.
Вночі почули далеко вибухи. Вранці встали, включили телевізор - там сказали, що війна. Найважче було зрозуміти, що трапилося. Повірити, що почалася війна, було найважче.
Наше село було в окупації. Коли нас звільнили, росіяни почали нас сильно обстрілювати, і ми виїхали. Дуже складно було виїхати, коли вже почали снаряди падати в городах. Надіялися, що на тиждень виїжджаємо. Але вже пів року. Дуже складно, дуже хочеться додому.
Покинули рідне село, і тепер невідомо, що там: залишився будинок, чи ні. Чекаємо, коли щось проясниться.
Зараз - тимчасово переселені. Далеко не їхали - залишаємося в області, бо хочеться бути недалеко від дому.
Слава Богу, від Фонду Ріната Ахметова допомогу отримали. І наша громада допомагає, і тут, де переїхали, також допомагають. З цим все добре - гуманітарна допомога є, харчів вистачає.
Багато кого з рідних і друзів розкидало по світу, по Україні. Але стараємося спілкуватися.
Надіємося на наші ЗСУ і віримо в них. Сподіваємося що найближчим часом все закінчиться, хлопці повернутися додому, і ми також повернемося додому.