Війна застала мене в Луганській області. З перших днів війни були сильні обстріли. Багато людей з міста виїхало. Коли ракета прилетіла недалеко, я почала жити в підвалі. Хліб тоді був розкішшю, оскільки в магазини нічого не завозили. Моєму молодшому синові було всього десять місяців. Складно було дістати дитяче харчування, під обстрілами їздили за харчами. Опалення не було, доводилося гріти воду на багатті, щоб якось зігрітись. Я вирішила рятувати дітей і виїжджати. 

З чоловіком і дітьми виїхали до Дніпра. Зараз живемо тут. Досі я боюся за життя своїх дітей. Чекаю на мир щодня.