"Скільки разів ми вже пережили ті обстріли?"

Альона згадує про запланований пост, але обставини змінились через атаки дронів та ракетний обстріл. У 12-й місяць війни вона відчуває багато емоцій. Вони продовжують підтримувати військових і радіють перемогам, намагаючись не залишати місце для особистих мрій через страх перед війною. Автор наголошує на важливості життя, навіть в умовах війни, та вирішенні не зупинятися через обставини.

І ЗНОВУ ПРО НИХ: ракети, мрії та життя.

Зараз буде трохи сумбурно, мабуть. Але вже як є.

Насправді, сьогодні мав бути продаючий пост про наш новий з Tatyana Kurganskaya практикум. 

Але... Нічна тривога та атака дронами, ранкова тривога та обстріл ракетами внесла свої поправки....

12-й місяць війни дається взнаки кожному свідомому українцю.

Думаю, що у вас відбувається приблизно те саме, що і в мене в: 100%-кова віра в ЗСУ, але при цьому періодично накриває відчуття провини, що там на фронті люди гинуть, я можу більше!

Продовжуємо донатити, радіти перемогам і ,нарешті, тим "Леопардам".... 

Знову вниз. І так - декілька разів за добу.

Якось незручно мріяти... бо війна. А коли дозволяєш собі більше - лячно за думки.

Розмовляю сьогодні з мамою: "Ну що, я вас чекаю завтра з сестрою об 11?" (Ми домовилися ще раніше побачитися та попити разом кави).

"Та ні, ти ж бачиш, що почали бомбити. Кажуть, завтра знову будуть".

"Мама! Майже рік війни. Скільки разів ми вже пережили ті обстріли? Накрити може будь де, то що ж, переставати жити?"

Я не гнівалася, це - моя позиція: жити і працювати тут і зараз.

Скільки історій ми читаємо, що людина виїхала за кордон і там загинула. 

Або навпаки, вціліла, коли не було ніяких варіантів.

Ми точно не помремо в один день. Це раз.

Ми точно всі вмремо колись. Це два.

Я точно хочу "їсти життя повною ложкою", навіть, якщо це буде мій останній день. Тому завтра поїду в кафе. Це три.

Тому сьогодні після тривоги і атак ми пішли на вулицю з Oksana Ilyenko. Я намагалася говорити англійською, Оксана те все терпіла. Пили смачні напої і раділи, що живі. 

Я відвідую лікарів, щоб підтримувати себе.

Проходжу огляд з сином, бо їх попросили зробити це для коледжу. Хоча він не був там з вересня 2021. 

Продаю свої книги і карти. 

Плануємо нові проекти з партнером.

Інакше мені не дожити до перемоги. А я дуже-дуже хочу одягнути красиву нову вишиванку, босоніжки і піти обійматися на Майдан). З усіма, кого там зустріну....

P.S. Завтра за наявності світла о 8.00 планую провести молитву, а о 8.30 - ефір в рубриці "Магія ранку. Крок до перемоги". 

Дякую всім причетним за збиті ракети!

Дякую ЗСУ за мою країну!

Дякую БОГУ за нові усвідомленні і ще один день в моєму житті.