Мені 33 роки, у мене двоє дітей, 10 і 12 років. Ми проживаємо з бабусею, їй 83 роки. Ми жили в селі Покровському, але зараз там бойові дії, то ми переїхали в місто Покров.

Я була на роботі - на заправці у Нікополі. Недалеко від нас є військова частина, і її почали обстрілювати. Сказали, що війна, а ми не могли повірити. Але коли вона до нас дійшла, то було страшно. Дуже було важко: і бабуся, і діти. 

Було таке, що дитина злякалася - ми в Дніпро їздили до психологів. Зараз все добре.

У зятя є бус. Він мене і сестру погрузив і перевіз в місто. У мене собачка, то ми її з собою забрали. Звісно, було важко знайти квартиру - ціни просто космічні, і все забито.

Хотілося б, щоб війна скінчилась скоріше, але навряд чи. Мені здається, що ще нескоро. Звісно, хочеться перемоги, щоб ми приїхали додому, діти пішли до школи, і все було добре.