Кам’янку окупували. Я жила під обстрілами півроку. У своїй квартирі прожила тридцять п’ять років. Сподівалась, що вона мене вбереже від смерті. У селищі не було води, світла й газу. Я все одно не виїжджала, не могла залишити рідну квартиру. У серпні мою квартиру розбомбили. Я вийшла з будинку на три хвилини, і в будинок влучило сім снарядів. Коли розбирали завали, я попросила, щоб краном мене підняли у квартиру. Дозволили постояти скраю, тож я встигла взяти три сукні та забрати дитячі фото. Це все, що у мене сьогодні залишилось.

Туалет винесло в коридор, від житла не залишилось нічого. 

Я не можу передати, як у мене болить серце за моєю квартирою. Все може життя там пройшло. Ніколи не зможу забути те, що сталось. Зараз намагаюсь подолати цукровий діабет. Дуже погано себе почуваю. Сподіваюсь, цей жах скоро закінчиться, бо кожного дня гинуть люди.