Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
переглядів: 131
Олександра і Олексій Водько
photo0
photo1
photo2
photo3
photo4
photo5
photo6
«Схопила дітей. А куди бігти? Скрізь воно падає, всюди воно бомбить»

Через бойові дії додому в Мар'їнку не може повернутися сім'я переселенців Водько. Вони залишили свій будинок в 2014-му. Олександра ті дні називає найстрашнішими в житті. Через війну чоловік залишився без роботи. Не приховують: іноді їм навіть продукти купити немає за що. Безгрошів'я змусило оселитися в гуртожитку для переселенців в Курахово. Думали: їдуть на два тижні, а пройшли вже роки.

Дітей закриваєш. Ковдру дитячу хапаєш. Діти були в майках і трусиках. Обох схопила ось так і вибігла швидше до машини.

Олексій Водько:

Нам сусіди зателефонували, сказали, що було потрапляння в будинок. Увечері нас не пустили, на той час там ще пост був між Мар’їнкою та Георгіївкою. Довелося залишити машину на посту і пішки сюди прийти. Подивилися на руйнування, прибирали. Важко на серці – на все це дивитися.    

Схопила дітей. А куди бігти? Скрізь воно падає, всюди воно бомбить

Пошкоджено гараж, сарай із погребом, повністю все там вигоріло – купорка кипіла. Понесло несучі стіни будинку, відійшла стіна від кухні з боку сусідів. Дах повністю зруйновано, там осколки позалишалися. Будинок стоїть, але в той же час не знаєш, коли ця балка впаде.

Схопила дітей. А куди бігти? Скрізь воно падає, всюди воно бомбить

Олександра Водько:

Звичайний був день. Відпочивали на дивані. Ми лежали, дітки гуляли. Згасло світло. Почалося те, чого не очікував ніхто. 11 липня це все почалося. Ми спочатку не зрозуміли. Чоловік вийшов на вулицю. Ми подивилися – блиск на наш бік, вибігли в паніці, в страху. У чому діти були, у тому ми зібралися й поїхали з Мар’їнки.

Куди їхати, було невідомо. Це єдине місце зараз, у якому ми притулилися. Прийняв нас міськвиконком міста Курахове. Дали нам кімнату тут.

Схопила дітей. А куди бігти? Скрізь воно падає, всюди воно бомбить

Словами не передати це відчуття паніки. Ти не можеш сама із собою впоратися, ти не знаєш, що тобі робити. Або тобі хапати якісь речі, або тобі хапати дітей і просто тікати. А тікати куди? Скрізь воно падає, всюди воно бомбить.

Дітей закриваєш. Ковдру дитячу хапаєш. Діти були в майках і трусиках. Обох схопила ось так і вибігла швидше до машини.

Це благо, що у нас є машина, що батьки нам подарували машину. Схопила дітей у чому була – в капцях, без нічого, розумієте, нічого не треба було. Єдине – врятувати дітей, тому що це єдине, найцінніше, най-най.

Схопила дітей. А куди бігти? Скрізь воно падає, всюди воно бомбить

Схопили дітей, поїхали. А куди їхати? Ні родичів, нікого немає. Ми поїхали, тут начебто тихо, врятований світ наш. Тут частинка землі, що не порушена тими людьми, від яких постраждали ми.

Була порожня кімната, шпалери ці та більше нічого в кімнаті не було. Усі шафи, усі ліжка, усі столи – все просили в людей. Зустрічаєш якогось знайомого і кажеш, що Валь, Ром, можна, будь ласка, у вас якийсь стіл, якийсь стілець попросити – те, що вам не потрібно.

Ну, ось так з горем навпіл ми напросилися у людей для своїх дітей, щоб було за чим їсти, і було на чому спати. З миру по нитці, можна сказати.

Схопила дітей. А куди бігти? Скрізь воно падає, всюди воно бомбить

Хочеться додому, хочеться повернутися до свого дому, хочеться на свою землю. Це хоч і рідна земля, Україна, але хочеться додому, у свою Мар’їнку.

Курахове для мене непізнане місто, я в цьому місті ніколи раніше не бувала. Це зараз війна мене кинула сюди, а так я народилася і виросла в Мар’їнці та дуже хочеться туди повернутися.

Приїжджаємо в Мар’їнку просто подивитися, як будинок, чи не потягли звідти щось. І діти плачуть – просять залишитися, і у самої сльози на очах, тому що дуже хочеться залишитися там.

Штаб Ріната Ахметова нам дуже допомагав, вони давали памперси, які нам потрібні були. Він допомагає дуже багатьом людям.

Я з інтернату, вчилася в першому інтернаті в Донецьку. Це його територія допомоги. Із самого дитинства я його знаю як людину допомоги. Він постійно допомагав нам.

Олексій Водько:

Найбільше було занепокоєння за дітей, за сім’ю. Де вони будуть спати, що вони будуть їсти, будуть одягнені чи роздягнені, здоровенькі будуть чи будуть хворіти?

Схопила дітей. А куди бігти? Скрізь воно падає, всюди воно бомбить

Я працював у Донецьку, в оптовій квітковій компанії водієм. На даний момент я безробітний. Переселенські мені не платять.

Я по Кураховому ходив, питав, чи є робота, чи ні. Кажуть, вибачте, через таке становище нам своїх нікуди впихнути, не те, що когось. Люди розлючені, як вовки.

Я працював не тільки водієм. Життєвий досвід трішки накопичився. Займаюся ремонтами автомобілів, скутерів, побутової техніки. За дрібниці беруся, якщо комусь потрібно, бабусі, дідусеві город допомогти скопати або паркан пофарбувати, навіть не за гроші, а просто за якісь продукти. Баночку молока дадуть – все для дітей. Ми перетерпимо, а от найбільше переживаєш за дітей.

Поки я стабільності не бачу, але дуже хочеться повернутися до себе додому. Я збирався зробити у себе у дворі оранжерею, величезний дитячий майданчик, зробити якийсь маленький басейн із фонтанчиком. Це все було в планах. Все залишилося у вигляді малюнків на комп’ютері.

Схопила дітей. А куди бігти? Скрізь воно падає, всюди воно бомбить

Сподіваюся, звичайно, на краще. Дай Бог, настане мир, буде стабільність, і все це втілиться в життя. І ось ця жаба буде щаслива. Уже нам п’ятий рік, у школу збиратися правильно, п’ять років.

Дитина:

Бабуся підготувала там всякі штуки.

Олексій Водько:

Зараз ми навіть не знаємо, куди нас у школу візьмуть. У Мар’їнці всі близькі, знайомі, завжди чекали і запрошували: «Будемо чекати ваших діток, із задоволенням приймемо в школу». Все буде добре. Будемо рости, вчитися. Будемо розумні. Потерпимо трішки. Тато вам там гойдалок наробить.удем умненькие. Потерпим немножко. Папа вам там качель наделает.

Дитина:

Де?

Олексій Водько:

Квітів насадимо в нас удома, в Мар’їнці. Пам’ятаєш, ти просив величезний дитячий майданчик, пам’ятаєш? А потім із дідом на рибалку підемо. Ти моє сонечко. Ось заради них тільки і стараєшся.

slide1
slide2
slide3
slide4
slide5
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій