Ми проживали в Миколаєві з чоловіком і двома дітками. Мені 38 років. У першу ніч, коли ми вибухи почули, то почали в інтернеті шукати новини. А потім побачили виступ Путіна. Ми поряд із військовим аеродромом жили, тому в перший день і виїхали. Бобринець обрали, тому що я родом звідси і в мене тут родичі є.

Страшно, коли вибухи. Дітей потрібно ховати, коли сирени. Морально важко.

Шокували убивства, вибухи та підлість росіян. Приємно те, що нам допомагають, оскільки ми - вимушені переселенці. З перших днів нас ніхто не покинув, усі допомагали.

Чоловік зараз повернувся в Миколаїв, бо там запрацював завод, і він на роботу повернувся. А я з дітьми тут. Сім’я тепер на відстані.

Хочеться, щоб війна закінчилася скоріше, але мене сумніви беруть. Бачу Україну квітучою. Хочеться, щоб ми були в Європі та захищені.