Мені 69 років. Живу в Дружківці Донецької області. Перейшла до дітей, бо одній тяжко дуже. А загалом - усе гаразд. Я нікуди не виїжджала. Дітей відправила, а сама живу в їхньому домі.

Війна - це дуже страшно. Я не знаю, що зі мною завтра буде.

Торік газу не було, світла - теж. Правда, кажуть, що його будуть відключати, але зараз ще все нормально. Шокували бомбардування, коли прилітало в місто і ми не знали, що буде далі. 

Усі виїхали, хто куди. Онуків не бачу. Від нервових зривів мене рятує робота на городі. Це мене тільки й рятувало. Поряд бахають, а я копаюсь.

Я сподіваюся, що все буде гаразд, що наші хлопці відстоять нас і не дадуть цим гадам лізти далі.