«Шокувало розуміння того, що я чи моя дитина можемо загинути у будь-яку хвилину»

У наше життя війна прийшла ще у 2014 році. Дитині було 2,5 роки і у червні 2014-го під обстрілом ми були змушені з нею виїжджати з міста. Жили деякий час у бабусі в м.Словʼянськ, але було дуже важко знаходитись там майже без грошей та не мала я морального права розраховувати на пенсію своєї матері, яка є інвалідом війни та якій зараз вже 84 роки. Тому я разом з дитиною їздила у Харків і там підробляла. На момент повномасштабного вторгнення ми знаходились у Харкові і також були вимушені під обстрілами і поруч з ворожою технікою, евакуюватись спочатку у Красноград, потім Полтаву, Умань, Вінницю. Не було ні речей, ні їжі, ні навіть грошей, щоб забезпечити своє життя. У Вінниці також я почала підпрацьовувати і зараз ми живемо на 3 міста - Харків (там є тимчасова робота), Словʼянськ (там знаходиться мати, котра теж потребує допомоги), Вінниця (теж інколи там підпрацьовую). Дитина має статус постраждалої внаслідок бойових дій.

Шокувало розуміння того, що я чи моя дитина можемо загинути у будь-яку хвилину і факт того, що нам ні до кого навіть звернутися за допомогою - немає рідних, окрім моєї старенької мами… Не вистачало їжі та було майже неможливо дістати необхідні медичні препарати.

У нас залишилась лялька-мотанка в українському стилі, яку ми з дитиною зробили ввечері 23.02.2022, а 24.02.2022 дитина повинна була віднести її до школи на виставку української творчості, але цього не трапилось і зранку дитина до школи не пішла за зрозумілими причинами. Ця лялька тепер завжди з нами і вона для нас символ. Дитина бачила спалені та обстріляні автомобілі, автобуси, поранених людей. Ми евакуювалися під обстрілами.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/