О четвертій ранку був приліт у Нову Каховку, і ми це почули. Родичі до нас із Каховки приїхали і в нас були. Коли вони їхали через ГЕС, там росіяни на вертольотах літали і було страшно. 

Шокувало, коли мене росіяни схопили і катували. Зібралася громада, і люди почали мене шукати. У перший же день до обіду мене шукали. Я цього не пам’ятаю, але мати і жінка розповідали, що мене привезли на початку другої години.

Забрали мене через те, що я селу допомагав: то хліб розвозив, то борошно, яке давала сільська рада. Молоко в людей брав і розвозив, і завдяки цьому молоку ми вижили тут. 

Коли мене привезли, то один чоловік підійшов до мене і сказав: «Якщо ви сьогодні ввечері не поїдете, то завтра вас знову заберуть». 

Довелося виїжджати через Херсон, через Антонівський міст і через Василівку до Запоріжжя. Ми виїхали, а потім нас звільнили – і ми через місяць повернулися додому. Я побачив це у фейсбуку 11 листопада і жінці сказав, що треба збирати речі і їхати додому. Ми вдома корів залишили, господарство. Слава Богу, вижили.   

Я втратив роботу. Зарплату не отримую вже два роки і чотири місяці. Грошей не вистачає. Зараз ми живемо за рахунок гуманітарки. Документи на будинок вкрали. Ми встигли тільки паспорти забрати і все необхідне, а все інше розікрали. 

Я хотів би, щоб ми швидше війну виграли, і щоб усе стало на свої місця. Щоб робота була, і повернулися хлопці наші.