Я спала в себе в дома в місті Маріуполь, почула вибухи, спочатку не зрозуміла, що коїться. Підійшла до вікна і одразу мені зателефонувала мати і сказала: "Доця, почалась війна". Я не розуміла що коїться, але було дуже страшно на той час я була на 18 тижні вагітності.

Мене дуже шоковуло те, що може не бути зв'язку взагалі, питної води. Шокувало, коли люди у себе на дворі ховали своїх близьких та маленьких дітей.

Зіткнулись з несточею їжі, води, ліків та лікарів. Від усіх подій в мене почав тягнути живіт, я була вагітна і розуміла, що лікарів немає. Намагалась не нервувати, але це було дуже складно. Збирали дощову воду, річну воду, це все робили спочатку ,коли було тихо, а потім і під обстрілами ходили на річку. Готували із всього, коли продуктів зовсім не було, змішували борошно з водою і смажили.

Я виїхала з Маріуполя до Запоріжжя, моя сім'я залишилась там. Люди допомагали один одному, ділилися всім, що в них було, від ковдр, посуду до їжі.