Мені 69 років. живу я в селі Покровське Нікопольського району. 

Ми зібралися їхати з донькою до стоматолога. Дійшли до зупинки, і нам сказали, що почалася війна. Я зателефонувала до лікаря, а він уїхав. Так ми і дізналися, що війна. 

Шокувала війна: так її не хотілося! І не хочеться. Хочеться, щоб вона скоріше закінчилася.

Світла не було у всіх, усім відключали. Вода також: то є, то немає. Ліки поки були. Продукти були, все було терпимо. Звісно, тяжко було, ну а куди діватися?

Потрібно до лікаря в Нікополь поїхати, а там кожен день стріляють.

Ми виїжджали взагалі поруч. Не забирали тварин, бо чоловік був вдома.

Хочеться, щоб війна скінчилась якнайшвидше. Мені здається, що скоро легко не буде. Навіть після нашої перемоги буде важко все відбудувати.