Ми покинули рідне місто Донецьк наприкінці червня 2014 року. Сподівались, що через місяць все закінчиться та повернемось додому. Але місяць змінився на два місяця, потім на півроку, потім на рік. Ми працювали, ростили доньку, з'явилась друга донька. Знов переїзд, але вже по Україні. Ми осіли у Харкові, та все почали знову. Прижилися, знайшли роботу та друзів. Але війна нас настигла і тут. Під час нічного обстрілу уламками були розбиті балкон та вікна. Знов страх, спішні збори, невизначеність. Спинилися у Нікополі. Тут живуть дивовижні люди. Вони допомагали, співчували, підтримували і словом і ділом. Дуже їм вдячна.

Шокувала несподіваність, а важким було залишати батьків.