До війни ми гарно жили, працювали. Усе було в нас добре. 24 лютого почали поруч з нами військову частину обстрілювати, потім до нас приїхали всі родичі. А через три дні вже в нас були російські війська. Ми місяць прожили в окупації, потім виїхали. Уже рік минув. Перебуваємо в Сумській області. 

Коли ми виїжджали, то проблем не було, дорога ще була через Дніпро. А зараз - тільки через росію і Європу. 

З Новоайдару вся молодь виїхала. Ніхто не захотів жити в селищі за тієї влади, яка зараз там є.

Нам фактично всього вистачає, гуманітарну допомогу дають. Не страждаємо. Фінансово важко, але тримаємося. Чекаємо на повернення додому. Тут, у Сумській області, до нас дуже гарно ставляться. Нічого поганого не було, усі підтримують, усе добре. Тут легше жити, ніж на тій території.

Шокувало те, що нашу співробітницю росіяни посадили нібито за те, що корегувальником була. Але ми знаємо, що це не так, просто її син служить у ЗСУ. От і шокує, як в «лнр» до людей ставляться.

Звісно, були психологічні труднощі. Я ходила і до невропатолога, і до психолога. 

Віримо, що війна скоро закінчиться. Додому хочеться, чекаємо на повернення. Ми там залишили все: і будинок, і майно. Хочеться, щоб швидше настала перемога, і ми повернулися додому.