Я маю інвалідність, чоловік теж з інвалідністю, ще й свекруха у нас старенька. Про початок війни ми дізнались із новин по телевізору.

Поки були вдома, в Преображенці під Оріховом, то наче було все нормально: і їжа була, і вода. Тоді ще працювали магазини, ринок, деякі аптеки працювали. Газ був, світло іноді вимикали, але включали.

Шокує те, що робиться в світі. Як страждають люди. Як вони гинуть. Це, звісно, шок.

Ми постраждали від війни. 12 березня нам у двір попало: розрушило і сарай, і гараж, на хаті дах знесло, вікна вилетіли, двері повиривало. 

Ми виїжджали своїм ходом, на своїй машині. Нормально проїхали. Все нормально. Виїхали рано, поки можна було проїхати.

Ми в Запоріжжі, тому що так нам запропонували, приютили, так ми сюди і приїхали. Кожен з нас плаче і хоче додому. Все це дуже тяжко пережити, і кожен чекає, коли це все закінчиться.

Мрію, щоб скоріше війна закінчилася. Хочу повернутися додому, і щоб все було, як раніше.