Галину шокує безжальність росіян – вони б’ють по самим беззахисним
Ми з Олексіївки, це біля Нікополя. Коли все почалось, чоловік відразу пішов на війну, діти з бабусею вихали, а я залишилася тут, бо я медик. Зараз продовжую працювати в Нікополі. Шокує те, що окупанти бомблять лікарні, шокують звірства в Ізюмі та Бучі. Це - щось страшне. Але мені ніколи впадати в депресію - в мене така робота, що нема часу вгору глянути. До того ж діти онлайн вчаться, їм потрібна моя допомога постійно. Важко, коли чоловік на війні, а діти далеко.
Ми не стикались с гуманітарними проблемами, адже живемо в селі - тут усе своє. Потихеньку працювали на городі, тож було що їсти. Крім того, я маю роботу.
Люди тут намагаються, чим можуть. допомагати військовим. Навіть маленькі діти несуть свої копійки до волонтерських центрів. Це зворушує.
Сподіваюсь, що скоро Україна переможе і все буде добре. Та конкретних планів на майбутнє в мене поки що немає – зараз не час планувати щось глобальне.
