Я пенсіонерка. Мені 72 роки буде в липні. Я з села у Донецькій області. Тут і живу, нікуди не виїжджала. Грошей немає. Ми пенсіонери, чоловік хворий. Куди ж ми поїдемо? 

Важко почався перший день війни, навіть дуже. Ми переживали, плакали. Шокує те, що кожного дня - обстріли. Гине молодь, діти наші. Шкода хлопців. Це гарні хлопці, а вони гинуть... 

Ми дуже вдячні волонтерам, вони нам добре допомагають. У нас є світло, вода, газ. 

Хотілося б, щоб швидше війна скінчилася, а коли воно буде – тільки Бог знає, ми цього не можемо сказати. Мріємо, що переможе Україна, все відновиться, і все буде добре. Сподіваємося на перемогу.