Я прожила довге життя. Народилася під час війни і доведеться під час війни помирати. Шкода, звичайно. Ми хочемо жити довго. До ста років. Таке склалося життя, що у моєї матері було багато дітей. Я остання. Залишилась одна. Я щаслива тим, що маю двох дітей. Чоловік помер. Здоров'я підводить. Хворію. 

24 лютого все почалося так несподівано. Я не уявляла, що ця війна буде так надовго. Думала, пограються трохи і досить. А виявилось, он яка іграшка. 

Шокувало те, що гинуть люди. У мене нічого не розбомбило. Живу я скромно. Зайвий шматок хліба не викину. Черги в аптеку довелося вистоювати. Я пригадую, що у Другу світову моя мама плела солдатам шкарпетки на фронт. А я б зараз теж плела, але мені ні з чого. Дуже сподіваюсь на нашу армію. 

Син у мене в росії. Шкода, що тепер не зможемо бачитися. І внуків я не побачу, вони дуже далеко. Дуже прикро. 

Хочеться не думати про погане, а бомблять, війна. Сподіваюсь, що скоро вона скінчиться.