Був ранок 24 лютого 2022 року. Я прокинулася від вибухів ракет, які прилетіли в наше місто Дніпро. Було незрозуміло. Як учитель історії я знала, що можливий напад, але спочатку не повірила. Потім стало все зрозуміло і страшно.

Світла у нас не було взимку. Слава Богу, у нас в Дніпрі спокійніше, тож перебоїв з водою і газом не було.

Шокує, що страждають діти і наші захисники, особливо коли це стосується знайомих, родичів. Мене зворушило, що у такі темні часи люди об’єдналися, підтримують один одного, підтримують ЗСУ. Вражає, що люди масово переходять на українську мову. Також дякую таким меценатам, як Рінат Ахметов, які допомагають людям в ці скрутні часи.

Педагогічна практика загартовує, але труднощі були. Це нормальна риса людини, коли вона переживає за дітей, онуків. Звісно, переживання залишаються.

Я хочу, щоб якнайшвидше закінчилась війна. Щоб не гинули люди, не було страхіття такого на нашій землі.

Вірю, що Україна підніметься. Це наша земля, йти нам нікуди. Люди повернуться, коли країна буде вільна. Я вірю в наших захисників. Вірю, що буде перемога, і буде все добре в нашій гарній країні.